Але, хоми! Давай-давай расскажу тебе историю, как я стал уважаемым чуваком на районе, а все благодаря шишкам марихуаны.
Это все началось когда-то вечером. Я уже давно был на ширево, каждый день раскладывал закладки с травкой, развожу на хоровод всех, кто крутится на нашей улице. Все знали, что у меня всегда есть пруф в том, что я самый крутой на районе.
И вот однажды мне завелся новый связной по доставке травки. Звали его Максимка. Он стал мне настолько втертым другом, что мы вместе оттянулись несколько раз и поняли, что у нас есть много общего.
Мне было дико интересно, как он смог заниматься таким скользким бизнесом и при этом быть таким уважаемым на районе. И тут Максимка рассказал мне свою историю.
Оказывается, у него был свой секрет – фольга. Не просто фольга, а специально подготовленная фольга для засыпания марихуаны. Он готовил ее сам, чтобы никто не заподозрил его в этом деле. Он мне показал, как правильно сделать такую фольгу и начать продавать шишки. Вот это была настоящая находка, братаны!
Я сразу же понял, что это мое новое дело. Начал считать деньги, какими будут от этого оттянуться, и понял, что это – мое будущее. Начал развозить шишки на районе, всем показывая свои навыки и статус.
Наркоту развозил по всей улице, а мои клиенты – настоящие братцы. Все знали меня, все уважали меня. Я стал тем парнем, с которым нужно быть на ты, потому что я знаю, что нужно тебе – отличные шишки марихуаны.
Каждый раз, когда я развозил закладки, на моей руке сверкал золотой браслет. Это был мой знак престижа, мой фирменный стиль. Я стал известным на весь район своим уникальным вайбом и стилем жизни.
Ну а как же без связей? Ведь чтобы быть уважаемым и востребованным, нужно знать правильных людей. У меня были свои друзья-помощники, которые всегда стояли за меня и помогали в любой ситуации.
Такие чуваки, как Васян и Диман, всегда были готовы принести мне новых клиентов и помочь с продвижением моего бизнеса. Они были моими правыми руками и моими настоящими братьями.
Вместе мы создали настоящую команду по продаже шишек. Я был рэпером, а они – моими братьями по наркотикам. Мы вместе зарабатывали деньги, оттягивались и создавали собственное комьюнити на районе.
И вот сегодня, я иду по улице, все меня знают. Я гуляю с гордо поднятой головой, ведь я – уважаемый на районе чувак, наркоманский рэпер, который создал свою команду и стал самым крутым. И тогда все пойдет как по маслу, и ты будешь жить вайбом!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
